Анатолій Назаров: Реформа гарантує покращення пенсійного забезпечення для осіб, яким сьогодні ще немає 35 років

news-image
Нещодавно Кабінет Міністрів України на законодавчий розгляд вніс 4 законопроекти, які докорінно змінюють принципи функціонування вітчизняної пенсійної системи та які пропонуються на громадське обговорення з метою врахування відповідних пропозицій.

Ці новації передбачають цілу низку заходів, серед них і скасування спеціальних пенсій (крім військових), і призначення всіх пенсій за нормами єдиного закону, і встановлення соціальної справедливості у солідарній пенсійній системі, і запровадження накопичувальної системи пенсійного забезпечення, і введення в дію професійної пенсійної системи для окремих категорій професій, а також розвиток недержаного пенсійного забезпечення. Ситуацію коментує начальник головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області Анатолій Назаров.

Чого „жити так далі” не можна

Реформа пенсійного забезпечення справді вкрай потрібна, і про неї уже не тільки балакали, а й пробували здійснювати у тому напрямі якісь рухи, зокрема, з 2011 року.

За нині діючої солідарної пенсійної системи до загального кошика Пенсійного фонду збираються усі пенсійні відрахування, які потім розподіляються між пенсіонерами. В нашій області п’ять працюючих громадян мали би забезпечувати пенсією шість пенсіонерів (в  середньому по Україні це співвідношення 1:1). Така ситуація є безвихідною з урахуванням того, що внески працюючих ледь сягають половини наших поточних потреб і решту ми вимушені брати з бюджету Пенсійного фонду України. Спроба вирішити фінансові проблеми за рахунок наших жінок не дала очікуваного результату. І ось зараз, так би мовити, другий підхід…

На мою думку, в 2011 році була спроба просто поповнити пенсійний бюджет, а не щось змінювати у системі.  Адже система пенсійного забезпечення відпочатку передбачала триступеневий рівень. Перехід на персональні рахунки (накопичувальна система) та добровільні внески (недержавні пенсійні фонди) мав відбутися за умови бездефіцитного бюджету при солідарній системі.

Натомість докорінно відмінні важелі у здійснені реформи демонструє запропонований Пенсійним фондом проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та єдиних принципів нарахування пенсій”.

За цим Законом з 1 січня 2017 року молодь віком до 35 років в обов’язковому порядку буде накопичувати 2% від фонду заробітної плати. До 2022 року кількість відрахувань збільшиться до 7%, щороку зростаючи на один відсоток. Участь людей 35-55 років у накопичувальній системі добровільна.

 

Як це „спрацює” в ідеалі?

На старості в людини накопичувальні гроші будуть у її власності, вона сама вирішуватиме, що робити з цим ресурсом...

Давайте уявімо собі хлопчика Петруся, який народився 1992 року і спробуємо розібратися, яким чином пенсійна реформа вплине на його життя і родини.

Для бабусі і дідуся Петруся, які вже пенсіонери, нічого не зміниться. Визначення розміру їхніх пенсійних виплат як було, так і буде здійснюватися надалі. На батьків Петруся, що вийдуть на пенсію, скажімо, 2022 року, запровадження пенсійної реформи може взагалі не вплинути: вони продовжуватимуть отримувати пенсію за солідарною системою, яка буде нараховуватися із Пенсійного фонду. Хіба що – є шанс отримувати і за накопичувальною системою, при умові, якщо вони матимуть можливість та бажання протягом 5 років відраховувати у накопичувальний фонд певні відсотки від своєї зарплати.

Найбільш забезпечену старість пенсійна реформа гарантує самому Петрові. У 2017 році йому виповниться 25 років. Припустимо, він влаштується на роботу, де отримуватиме середню в Україні зарплатню у 3 тисячі гривень, яка щороку зростатиме на 500 грн. У 2017 році він почне відраховувати до накопичувального рахунку 2% від зарплати, щороку збільшуючи виплати на 1%, поки у 2022 році розмір відрахувань не збільшиться до 7%. Від цього моменту і протягом подальших 30 років трудового стажу 7% від заробленого стабільно лягатимуть на його накопичувальний рахунок. Якщо після виходу на пенсію Петрусь проживе ще 13 років, то щомісяця він буде отримувати близько 2,5 тисяч гривень лише за накопичувальною складовою. Якщо він, не дай Боже, помре раніше, ніж встигне скористатися грошима із накопичувального рахунку, – кошти успадкують його родичі.

Коли додати до цієї накопиченої суми ще пенсію від держави та інших фондів, то є шанс, старість у Петра буде заможною.

Але тут згадаймо, що наш герой уявний і він живе практично в ідеальних умовах: накопичувальна система стартує у 2017 році, накопичувальні фонди починають свою роботу без "просідань", Петро отримує зарплату "без конвертів", яку стабільно підвищують, інфляцію держава тримає під контролем і гривня є стабільною валютою.

Віз як рушій прогресу

Декого ці новації дедалі частіше підштовхують до згадки про поїзд, що ставлять перед паровозом чи воза перед конем. Адже без економічних зрушень у країні усі нинішні рухи в зміні системи пенсійного забезпечення приречені на фіаско. Без економічних зрушень тут нема що і плід городити. За розрахунками експертів, для пенсійних нововведень у 2017 році будуть сприятливі умови: і ріст економіки, і готовність суспільства жити за європейськими стандартами.

Також пропонується введення професійної пенсійної системи в рамках накопичувальної системи. Представники професій, які виходять на пенсію раніше, будуть включені до накопичувальної системи, але за них доплачуватиме роботодавець.

Паралельно з цим налагоджуватиметься робота солідарної складової: ліквідуватимуться перекоси при розподілі "пенсійних" грошей, Пенсійний фонд введе з 1 січня 2016 року єдину формулу нарахування пенсій у солідарній системі для всіх, відмежується від виконання невластивих йому виплат.   

Накопичувальна система ще потребує і певних передумов на фінансовому ринку. Це й ефективна діяльність інвестиційних компаній, і компаній з управління активами, і банків, які безпосередньо займатимуться управлінням сплачуваних у накопичувальний фонд коштів. Ще не відомо, яким буде механізм ефективної діяльності, а  в положенні щодо Накопичувального пенсійного фонду йдеться про нього як про державну установу. І багато хто вже опонує: мовляв, це постійно провокуватиме державу запозичати кошти із контрольованого нею ж фонду. Тобто, на думку деяких експертів, гарантії того, що кожен українець перераховує кошти не до загального кошика, з якого держава перерозподіляє їх за власним бажанням, а на свою власну старість, не буде. Я теж апелюю до гарантій. Насамперед гарантій прибутковості накопичених коштів, ефективного менеджменту, а також того, що їх на персональному рахунку не пожиратиме інфляція і для виключення форс-мажорних обставин буде створено компенсаційний фонд, який є для банків, інші ризики. А таких гарантій ніхто, крім держави, нам не дасть.

Щоб мінімізувати ризики, необхідна довіра населення. Що для цього треба? В першу чергу, створити стимули для лібералізації зарплат і до збільшення сум відрахувань з фондів оплати праці. А для цього – провести повноцінну реформу системи єдиного соціального внеску та знизити податкове навантаження на роботодавців і доходи громадян.

Друга важлива складова – довіра до будь-яких інструментів заощадження і накопичення. Відродити таку довіру вкрай складно, але необхідно, оскільки без неї третій рівень пенсійної системи не запрацює.

І, безумовно, конче потрібні: ліквідація корупції в держапараті;  громадський контроль управління коштами майбутніх пенсіонерів;  прозорість всієї системи в цілому.

Словом, якщо ми і далі забалакуватимемо реформу системи пенсійного забезпечення, то на щось краще від того, що маємо, годі сподіватися. Скажу різкіше  – буде ще гірше. Якщо ж економіка не буде зростати, є загроза, що накопичувальна система лише погіршить її стан. Натомість є альтернативна думка, яка стверджує, що ця система допоможе економіці вийти з кризи.  Адже зіграє роль внутрішнього інвестора.

Ось чому ми вимушені рухатися тільки вперед.

18.05.2015 08:20